Водний похід до скелі Крашевського

Історія ця почалася сонячним суботнім ранком 26 липня 2014 року. На цей час Азимутом був запланований похід вихідного дня з Житомира до скелі Крашевського, або, як її ще називають в народі, скелі Копито. Такій назві скеля завдячує розділеній тріщиною вершині, що схожа на велике копито.

Згідно з планом, учасники походу розділялися на декілька груп, які окремо мали дістатися місця призначення різними способами та в різний час. До першої групи входив я з Романом. Ми повинні були виїхати з гідропарку в Житомирі приблизно о 10.00 і опівдні прибути до скелі, пропливши по Тетереву та Гнилоп’ять. Друга група повинна була підійти зі сторони Пряжева також опівдні. Ну а третя і остання група повинна була допливти тим же водним маршрутом ввечері.

Завданням першої групи стала доставка спорядження та всього необхідного для облаштування табору, а також створення умов для проведення тренувань. Другій та третій групами потрібно було прийняти участь у заході та поглибити свої знання та вмиіння у спортивному туризмі. Також на третю групу покладалася доставка провізії.

Отже ранок. О 9.00 Роман мав прибути до мене додому на Мальованку, а звідти із усім спорядженням ми повинні були рушити далі.

На мій дзвінок близько дев’ятої відповів сонний голос Романа, який після насиченого тижня виявився взятим у полон чарівних вранішніх сновидінь. Час зустрічі був зміщений на годину вперед, і близько десятої ми вже були готові до виходу, надягнувши рюкзаки та пристосувавши мішок з човном та гермомішок для транспортування.

Взявши всі речі, ми дорогою зайшли до Дмитра, щоб взяти стометрову мотузку для переправи та додаткові страховочні системи, а звідти рушили далі.

Сонце палило нещадно, а а лямки мішків різали руки. Тому, дійшовши до зупинки навпроти технологічного університету на Корбутівці, було вирішено дочекатись тролейбуса.

Розчарування наше не мало меж, коли тролейбус прибув і стало зрозуміло, що людині втиснутись туди буде важко, а зі спорядженням про це не варто було і мріяти. Тож, взявши в кулаки речі та волю, ми рушили далі. Але вирішили скоротити пішу дорогу та звернули до річки перед спортивним комплексом "Динамо."

Тим часом повз нас проїжджав напівпустий тролейбус... А жарти долі лише починались.

Діставшись до річки, розпочався процес надування човна. Через 10-15 хвилин насос типу "жаба" дав збій, а точніше -- відклеїлася третя частина дна насосу. Серця наші йокнули, оскільки часу на заклеювання та очікування, поки клей висохне, не було.

Особливу подяку хочеться передати невідомому конструктору "жаби", оскільки, поставивши її на гумове дно човна, нашу "Чайку" таки вдалося надути, хоча й лише на 90-95 відсотків.

Завантаживши все спорядження та викинувши прив’язаний гермомішок за борт (для розгрузки), близько одинадцятої ми нарешті відпливли.

Через перевантаження та рух проти течії "Чайка" рухалася дуже повільно -- 2-3 кілометри за годину.

Близько опівдня ми зайшли в русло Гнилоп’ять. В цей момент з’ясувалося, що друга група не приїде на місце дислокації. Чи то можливо зірки не так стали, чи може була якась більш вагома причина.

Після декількох годин греблі ми припливли до частково підтопленного понтонного мосту, вийшли з човна та почали проводити його по мілині. І тут проявився наступний жарт долі -- у гермомішок, в якому лежали палатка, спальник, страховочна система, магнезія, диктофон, телефон та інші речі, затекла вода. Все промокло.

Попереду нас чекав водоспад Вчілка та невелика дамбочка, через яку треба було перенести всі речі по землі. Виконавши це, ми попливли далі.

На всьому шляху річка зачаровувала своєю красою та різноманіттям. Широкий Тетерів з лісами по берегах змінився невеликою Гнилоп’ять. спочатку її оточували ліси, які, із заглибленням на територію полігону, змінились полями, а при наближенні до Копита -- виринаючими з-під води та височіючими над нею скелями.

Майже в кінці шляху були виявлені звисаючі над водою гілки липи, запашний цвіт якої згодом прийняв участь у заварюванні смачнющого чаю.

Біля скелі на нас чекало невеличке розчарування -- найкраще і, напевно, єдине місце для стоянки було зайняте відпочиваючими.Тому рух було продовжено і вжечерез 50 метрів на протилежному березі ми примітили чудову галявинку. Над вільною від дерев та кущів ділянкою нависала зелена крона височенних дерев, яка спускалася майже до води, даруючи пречудовий вид на скельний масив, неначе на сцені театру, а його відображення на спокійній водній поверхні взагалі переносило спостерігаючого в казку.

Оскільки основна частина речей знаходилась в оермомішку та була мокрою, потрібно було діяти швидко. Через 10 хвилин мотузки були натягнуті і на них вже висіло все, чому не пощастило залишитись сухим.

Часу було вже пів на шосту, тому тому слід було задуматись про вечерю. Запас питної води закінчився ще в дорозі і треба було його поповнити. А оскільки я знав місце, де знаходиться джерело на протилежному березі, я й вирушив по воду, а Роман зайнявся багаттям.

Родзинка цього джерела в тому, що воно знаходиться на підболоченій ділянці діаметром близько ста метрів серед хащів бур’яну, кропиви, очерету та величезної кількості надміцної павутини. І хоча вода там смачна, майже ніхто не знає про нього. Відповідно, і стежку довелося протоптувати самому.

По відчуттям пройшло хвилин 20-30, а я, пожалений кропивою та обмотаний павутиною, під нещадним сонцем віз в човні казан та декілька пляшок з трофейною водою.

Тим часом Роман вже впорався зі звоїми обов’язками та чекав на мене. Хвилин через 15 ми вже смакували липовий чай з солодощами.

Зв’язок на тому місці був поганий, але потрібно було засинхронізуватися з третьою групою. Зрештою це вдалося зробити. Нас чекала неприємна новина -- після години дороги їх човен почав спускати. не маючи можливості його полагодити, групі довелось повернутись. Отже під вечір першого дня стало зрозуміло, що даний похід вихідного дня буде продовжуватись в кількості двох туристів.

Треба було заклеїти "жабу", що я й почав робити, а Роман тим часом з човна робив фотознімки місцевості. Закінчивши з "жабою", я приєднався до нього і ми почали дослідження дна під скелями. Ця перевірка була потрібна для того, щоб при лазанні з води та зриві можна було без загрози для здоров’я пірнути у тепленьку водичку.

Згодом почалося і саме лазання: надягаєш скальники та пірнаєш з човна у воду, пливеш до скелі, закріплюєшся та починаєш лізти. Скелі дикі, місцями обсипається каміння та немає страховки. Серед відчуттів -- зосередженість та щастя. А коли не втримуєшся і зриваєшся -- відштовхуєшся і летиш в річку, що своїми теплими та лагідними водами окутує та охолоджує тебе.

Втомившись, ми повернулись у табір та почали куховарити. На вечерю був суп, липовий чай та солодощі. Тим часом палатка та інші речі вже просохли. Човен стояв на березі.

Потеревенивши до опівночі та склавши плани на наступний день, ми пішли спати. Але все виявилось не таким простим. Білки почали пустувати та стрибати по деревах. Вони спускалися та шкряботіли палатку, а також жбурляли чимось в жаб з висоти. Ті, в свою чергу, плигали назад у воду, а коли знову вилазили на землю, все починалось спочатку. Десь поряд бігали їжачки. Відлуння було таке, що неможливо було визначити, звідки йде звук, і це створювало легеньке та цікаве відчуття дезорієнтації в просторі. Навіть доводилось декілька разів виглядувати з палатки. Але потім все стало звичним, і сон остаточно нас переміг.

Першим прокинувся Роман. Він поплив на човні пофотографувати місцевість і в процесі знайшов ще одне джерельце трохи вище по течії.

Згодом прокинувся і я. Набравши води зі знайденого джерела, ми поснідали та попливли в розвідку. Планувалося натягнути крутопохилу переправу з вершини скелі Крашевського по діагоналі до протилежного берега річки. Довжина переправи повинна була сягати ста метрів. Планувалося з’їжджати по ній на ролику.

Першим спробував Роман. Далі я. А далі ми почали робити фотографії та відеозаписи спусків з човна, а Роман навіть з’їхав з відеокамерою на штативі, знявши, таким чином, шикарне відео.

В процесі спусків до нас частенько підбігали дівчата та хлопці з числа відпочиваючих, цікавилися, але з’їхати так і не наважились.

Цього дня на відпочинок в цю місцевість приїхав Полковник, який розсікав річку на моторному човні. Час від часу він пропливав повз нас, спостерігаючи, як ми спускаємося, плюхкаємося у річку, перепливаємо її, щоб знову це все повторити. Згодом ми потоваришували, в чому не останню роль зіграли наші колоритні зачіски, і він возив своїх знайомих подивитися на наші розваги.

Але час вже близився до полудня і потрібно було потихеньку збиратися в дорогу додому. ми зняли переправу і Роман залишився збирати спроядження, а я відправився готувати обід. Оскільки основну частину продуктів повинна була привезти третя група, наші запаси не були великими. На обід очікувався суп та чай з солодощами, які залишились.

Вода в казанку вже закипала, коли до берега підплив Полковник. Він запропонував приєднатись до святкування дня народження свого товариша, але почувши від нас про брак часу та спортивний спосіб життя, наполягати не став і відплив від берега.

Через п’ять хвилин донісся звук мотора його човна. А ще через хвилину він вже передавав нам подарунок, який складався із смажених карасів, копченого та вареного з приправами сала, овочів і хліба. Звичайно ж там була і "криштальна". А поряд лежали біля вогнища та чекали своєї черги наловлені мною мідії. Нас чекав бенкет.

Вже приблизно годину ми спостерігали, як на протилежному березі машина відпочиваючих намагається виїхати по схилу. Але безуспішно. І тільки но ми хотіли приступити до обіду, як на протилежному березі з’явилися двоє дівчат і жалісливими голосами попросили про допомогу. Як же тут відмовиш?

Зібравши потенційно корисне спорядження, Чіп і Дейл поспішили на допомогу.

Маючи вигляд професіоналів перед школярами, ми зав’язали поліспаст, використавши грушу, яка стояла поряд і хвилин через 15 машина готова була їхати додому.

Повернення в табір зайняло декілька хвилин і вже очікувався бенкет, але тут з’явився Полковник і поцікавився смаком "криштальної" та інших ласощів. Він з розумінням поставився до нашого пояснення про героїчний порятунок автомобіля та запропонував покатати на човні. Згода.

Через мить вітер тріпав наші чуприни, а вода розступалася перед потужним та швидким човном.

Полковник вправно керував своїм судном, проводячи його через повороти, обмілі, корчі та водорості, розповідаючи тим часом історії про козаків.

Згодом він привіз нас до табору, і ми, подякувавши, почали бенкетувати.

Час безжально спливав. Через його брак для приготування мідій, їх довелось відпустити. Сьогодні у них другий день народження.

Ми згорнули табір, склали речі, надули "Чайку" ("жаба" функціонувала відмінно після ремонту), погрузили все в човен, подякували місцю та відпливли. Було це близько шостої вечора.

Пропливаючи повз Полковника, ми помахали йому, на що отримали привітливе махання всієї його компанії.

Назад пливти довелось за течією, а в місцях переправ ми вже знали найкращі позиції. Тож дорога назад пройшла набагато швидше -- вже через три з половиною години ми причалили в гідропарку Житомира.

Неприємним моментом стала атака гнусів при вході в Тетерів. Їхні укуси остаточно загоювались ще тиждень. Хоча після них комарі сприймались як щось рідне та добре.

В гідропарку нас зустрів Дмитро. Все було спаковано в автомобіль, і всі ми вирушили додому до Дмитра. Там ми вечеряли, пили чай, ділились враженнями та планами.

От і закінчився похід вихідного дня. Він приніс безліч позитивних вражень.

Далі нас чекають нові походи та нові враження! Приєднуйтесь!